Соціальний капітал Львівщини та його проекція на активність молоді в громадському житті
Дослідження проведене в рамках проекту «Молодий голос Галичини» громадської організації «Інститут досліджень соціального капіталу»
Львів, 27 вересня 2010 р.
Всі права належать ГО «Інститут досліджень соціального капіталу»
Вашій увазі представляється перше дослідження, здійснене науковцями ГО «Інститут досліджень соціального капіталу» в рамках проекту «Молодий голос Галичини». На почату, декілька слів про сам «Інститут» та команду, що проводила дослідження. ГО «Інститут досліджень соціального капіталу» було створено рядом активних молодих науковців-політологів та юристів на початку вересня. Основною метою заснування цієї організації є проведення наукових досліджень в сфері розвитку соціального капіталу на Львівщині зокрема та в Західній Україні загалом. «Інститут» починає свою діяльність із здійснення проекту «Молодий голос Галичини», метою якого є створення платформи для висловлення думок, позицій та рефлексій молоді Львівщини в сучасних, непростих умовах. Ми сподіваємось, що «Інститут» стане майданчиком для жвавої дискусії, в якій, як відомо, народжується істина та нові підходи для вирішення наболілих проблем.
В даному дослідженні ми старались зосередитись на прикладних питаннях дослідження соціального капіталу та громадської активності молоді Львівщини. Актуальність дослідження зумовлена також і тим, що ми стоїмо на порозі чергових виборів до місцевих органів влади, мерів міст тощо. Теоретична частина дослідження провадить аналіз розвитку громадської та, зокрема, молодіжної активності в Україні та на Львівщині. Прикладна частина нашого дослідження представляє розгляд програм основних кандидатів на посаду мера м. Львова 2006 року з боку висвітлення проблем молоді та розвитку громадянського суспільства та реалізацію цих програмних засад в наступні 4 роки.
І.
Щороку в Україні виникає чимало молодіжних громадських об’єднань. Звичайно, активність їхньої діяльності не завжди така, як хотілось би, деякі із них фактично дуже швидко припиняють своє існування, проте, це свідчить, що в суспільстві існує реальна потреба в організаціях такого типу. Адже на тлі щорічного зростання розчарування суспільства і молоді у політиці, саме молодіжні громадські об’єднання отримують від молодих громадян України найвищий кредит довіри. Про це, наприклад, свідчать результати соціологічного опитування, проведеного по всій території України у 2008 році, згідно із яким саме молодіжні громадські об’єднання користувалися найменшим рівнем недовіри (13,6%), тоді як такі інститути, як політичні партії, Президент, Уряд, Верховна Рада серед молоді заслужили набагато вищий рівень недовіри – відсоток опитаних респондентів, які повністю не довіряють цим інститутам становив у півтора-два рази більше. Крім того, у тому ж році у всіх регіонах України проводилося опитування студентів стосовно їхньої громадсько-політичної діяльності, і згідно із результатами цього опитування, 7,4% респондентів назвали себе членами громадських організацій, 5% – членами партій, і аж 13,5% – членами молодіжних громадських організацій. Ці цифри свідчать про те, що саме молодіжні громадські об’єднання користуються найбільшим рівнем довіри серед молоді в Україні.
Єдиною реальною перешкодою на шляху розвитку молодіжних громадських об’єднань постає низький рівень зацікавленості молодих громадян України політичними процесами в державі. Так, у 2008 році у місті Києві в соціологічному опитувані, проведеному серед молоді, переважно студентів, виявилося, що 2,5% опитаних взагалі не мають потреби у тому, що дізнаватися новини, 6% – дізнаються новини лише з газет, які безкоштовно роздають біля метро, 25,5% – дізнаються новини від друзів і знайомих, а 12% – визнали, що дивляться новини по телебаченню, проте перемикають канал, якщо там немає сюжетів про резонансні убивства і тому подібне. У 2008 році в ході всеукраїнського соціологічного опитування лише 16% молоді сказали, що цікавляться політикою, 46,2% зазначили, що цікавляться нею лише періодично, а 19,1% – ставляться до неї байдуже і 16,9% – взагалі принципово нею не цікавляться. В іншому опитуванні, проведеному в Полтаві у 2008 році, 42% опитаних визнали, що не є політично активними, стосовно того, чи беруть вони участь у виборчих кампаніях, то 18% респондентів запевнили, що беруть у них участь в силу своїх політичних переконань, 43% ж зізналися, що беруть участь у виборчих кампаніях лише для того, щоб покращити своє фінансове становище. Щодо інших соціологічних опитувань, то у 2006 році в Україні 1/3 опитаних молодих людей зізналися, що не цікавляться політикою, а 10% із них взагалі зазначили, що участь у виборах не важлива для країни. Якщо ж говорити про такий важливий чинник існування громадянського суспільства, як соціальний капітал, то у 2007 році в Україні лише 18% опитаних представників української молоді вважали, що більшості людей можна довіряти. Ще складніша ситуація із студентським самоврядуванням. Так у 2007 році в Києві серед опитаних студентів 70% взагалі не знали, чи в їхньому вищому навчальному закладі воно існує, 11% сказали, що беруть участь в діяльності самоврядування лише тоді, коли їх попросять, і лише 4% опитаних виявились активними учасниками студентського самоврядування. А у 2008 році вже на території всієї України 49,9% студентів зізналися, що не знають, чи є у їхньому ВНЗ студентські соціальні служби.
Проте, варто зазначити, що такий стан справ спричинений швидше зовнішніми факторами, розчаруванням у політиці. Так у вже згадуваному опитуванні у місті Полтава серед опитаних 88% брали участь у виборах 2004 року, а решта 12% запевнили, що не голосували через поважні причини, тоді як у 2008 році 30% респондентів зазначали, що не збираються голосувати на наступних виборах. Якщо ж мова йде про студентське самоврядування, то у 2008 році серед опитаних студентів Львівщини, перешкодами у діяльності студентського самоврядування 74% назвали недосконалість законодавчої бази, і лише 8% вважали, що основна причина – пасивність самих студентів. Таким чином, в жодному випадку не можна стверджувати, що сучасну українську молодь громадське життя не цікавить. І хоча активність молоді в цьому плані значно зменшилась, це пояснюється розчаруванням в сучасній політичній дійсності, тим, що влада не виконує своїх обіцянок. Так, у 2008 році серед опитаної молоді по всій території України діяльність органів влади у будь-якій сфері негативно оцінювали більше половини опитаних, а позитивні оцінки майже у всіх сферах не перевищували серед опитаних 30%. Те ж можна помітити переглянувши, наприклад, різноманітні форуми, присвячені обговоренню суспільних подій. Коли там ставиться тема про те, чи цікавитеся ви зараз політикою, чи вважаєте ви себе політично активними, то більшість відгуків – негативного характеру, і серед причин завжди називаються розчарування політичною дійсністю, зневіра в конкретних політичних персоналіях, політичних партіях, державних інститутах. Тому, очевидно, що високий рівень пасивності молоді спричинений відсутністю можливостей для реалізації власних та групових інтересів. Це означає, що насправді існує суспільна потреба у створені молодіжних громадських об’єднань, які б ефективно здійснювали покладені на них функції.
На практиці ми маємо можливість побачити, що молодь, оскільки вона не має змоги висловити свою позицію в інституційному полі, все частіше здійснює це у позаінституційній сфері. Навіть банально здійснивши прогулянку містом Львовом, неможливо не звернути увагу на вуличні графіті. Все частіше ці написи на стінах несуть не якийсь субкультурний чи просто хуліганський підтекст, а є саме проявами тих чи інших політичних позицій. Так на вулиці Стуса, біля Українського Католицького Університету, впадає в очі напис: «Мир народу. Війна владі» із значком анархізму замість підпису. На багатьох вулицях стіни рясніють своєрідною вуличною рекламою сайту opir.in.ua правого спрямування. Написи на вулицях довкола стадіону «Україна» щоразу оновлюються; там можна зустріти, окрім власне футбольних, політичні гасла, наприклад «Love football. Hate racism» чи зображення у вигляді людини, яка викидає до смітника нацистську свастику. Це вже прояв так званого навколофутбольного життя, яке також рясно насичене політичним підтекстом. Молодь, яка розчарувалась в офіційному політикумі, дедалі частіше виносить свої погляди на трибуни та вулиці, при чому це дедалі частіше обертається не лише у позаінституційну, а й незаконну діяльність, сутички і навіть убивства. Тому, можливо, окрім всього іншого місія молодіжних громадських об’єднань – повернути молодь із вулиць у річище, де панує закон.
Отже, можемо стверджувати, що молодіжні громадські об’єднання є важливим фактором існування громадянського суспільства, і саме вони викликають найменше (13,6%) недовіри серед молоді. Водночас, саме в молодіжних громадських організаціях молодь бере участь найбільш охоче (13,5% молодих громадян України є членами тих чи інших МГО). І хоча активність цієї верстви суспільства сьогодні не така висока, як хотілось би (2,5% молоді взагалі не цікавиться новинами, 16,9% студентів принципово не цікавиться політикою), ця ситуація суто тимчасова, спричинена конкретними загальносуспільними тенденціями, в першу чергу зневірою і розчаруванням. Тому, не в останню чергу через високий кредит довіри, МГО мають серйозні перспективи у середовищі української молоді.
ІІ.
Програми трьох кандидатів на посаду голови міста Львова є дещо подібними між собою. Всі вони найбільше уваги акцентують на вирішення проблем малого та середнього бізнесу проблем водо- та теплопостачання, ремонту доріг, розвитку Львова, як культурного центру. Недоліками цих програм є те, що надто мало уваги акцентовано на розвитку громади, недержавних організацій та громадського сектору. Складається таке враження, що все це є побічним результатом майбутньої політики кандидатів.
Керуючись контент-аналізом передвиборчих програм – 2006 кандидатів по проблемних секторах можна поставити наступні бали:
| Сектори: |
Петро Писарчук |
Василь Куйбіда |
Андрій Садовий |
| Молодіжної політики |
3 |
1 |
0 |
| Розвитку громадянського сектору |
0 |
4 |
2 |
| Недержавних організацій |
0 |
3 |
1 |
Розглянемо програми тодішніх кандидатів дещо докладніше.
Петро Писарчук
Основне гасло кандидата: «Львову потрібен порядок і повага влади до потреб городян!»
Молодіжна політика:
– Рішуче пропонувати молодь на керівні посади.
– Щорічно створювати понад 30 тисяч робочих місць та домогтися суттєвого зростання середньої зарплати у Львові.
– Забезпечувати випускників систем вищої та професійно-технічної освіти першим робочим місцем праці, налагодити зв`язок навчальних закладів, студентських братств і організацій з бізнес-структурами регіону.
Акцент в передвиборчій програмі чітко розставлений на сфери містобудування, медицини, проблеми сміття у Львові, водопостачання, бізнес-проекти, залучення інвестицій.
Василь Куйбіда
Основне гасло кандидата: «Інноваційний розвиток Львова»
Молодіжна політика:
– Підтримка творчих і обдарованих дітей, молоді (стипендії, молодіжний міський центр тощо), підтримка ініціативи творчої громади міста.
Розвиток громадського сектору:
– Ми – громадою господарі в місті. Міська влада має надавати послуги горожанам, а не домінувати над ними. Одна людина не може вирішити всі проблеми міста, але всі разом ми подужаємо все, розбудуємо Львів для сьогоднішніх і прийдешніх поколінь, створимо передумови для розвитку особи, сім’ї, громади та залучення горожан до управління містом.
– Для досягнення цієї мети на засадах інноваційного розвитку необхідно: забезпечити участь горожан в управлінні містом.
– Інновації в управління містом можливо забезпечити лише на основі принципів узгодженості й гармонізації інтересів окремого громадянина, соціальних груп і громади в цілому.
– Створення загальноміського форуму громадських ініціатив, спрямованого на вирішення проблем розвитку міста.
Розвиток недержавних організацій:
– Підтримка діяльність інституцій регіонального розвитку та європейської інтеграції.
– Бюджетна підтримка громадських організацій, діяльність яких скерована на розвиток міста.
– Створювати та підтримувати ефективно працюючі коаліції (партнерства): громадськість — міська влада — бізнес.
Андрій Садовий
Основне гасло кандидата: «Громадяни Львова – господарі міста»
Громадянський сектор:
– Створення комфортних та безпечних умов проживання для міської громади.
– Сприяння самоорганізації мешканців.
Недержавні організації:
– Створення соціальної служби міста у співпраці з громадськими організаціями на засадах соціального замовлення. Особлива увага ветеранам національно-визвольних змагань, війни, праці, репресованим та неповносправним.
В програмі присутнє дублювання складової програми опонента, а саме «Громада, влада та бізнес – разом, це сила відродження міста Лева». Це гасло стало топ-темою кандидата. Програма написана досить доступно, але не конкретно, багато загальних речей та абстрактних явищ.
У політико-правовій сфері програми кандидата було зроблено акцент на прийняття Статуту міської самоврядної громади Львова, що був покликаний стати «реальною правовою базою життя міста». Вбачаючи необхідність сприяти органам самоорганізації населення, програмі не йдеться про співпрацю з міською радою без якої подібний Статут прийняти неможливо.
В дослідженні ми провели моніторинг передвиборчих програм трьох кандидатів на посаду міського голови Львова 2006 року, звертаючи найбільшу увагу на проблемні сфери молодіжної політики, громадянського сектору та недержавних організацій. Зважаючи на результати проведеного моніторингу програм кандидатів на посаду міського голови ми дійшли наступних висновків:
– Передвиборчі програми носять швидше інформативний характер, а тому в них задекларовані лише заяви, без згадки про те, як ці декларації можна втілити в життя практично. Іншими словами в програмах відсутній практичний вимір.
– В програмах кандидатів відсутні чіткі темпоральні рамки, не вказано конкретних термінів реалізації пропонованих програмних пунктів.
– Програми носять популістських характер. У всіх програм є топ-теми на основі яких можна виділити кілька проблемних секторів, а саме водопостачання, сміття, містобудування, незаконне будівництво та культурно-туристична політика.
– Сектори, які стосуються громадянського суспільства, молодіжної політики чи сприяння створенню не державних організацій можна розцінювати, як непопулярні пункти програм кандидатів.
– Проблема громадянського суспільства не заходить в програмах кандидатів далі проблеми організації самоуправління мешканців.
– Проблема молодіжної політики в програмах кандидатів зачіпає лише проблему організацію робочих місць для молоді.
Відповідно, можна припустити, що візуально привабливі гасла та реклама та відео ролики приховують теоретичні недопрацювання в програмах кандидатів. Результати моніторингу демонструють те, що програми не орієнтовані на молодь. Всі пункти, які є пов’язаними із питаннями проблемних секторів молодіжної політики, недержавних організацій та громадянського сектора є непопулярними та не відносяться до топ-тем.
З одного боку це можна пояснити тим, що реалізація та розвиток громадського сектору та недержавних організацій є комерційно невигідною справою. А розвиток та переформатування молодіжної політики є виборчо-невигідним. В зв’язку із тим, що людина визначається із своїми політичними вподобаннями до 35 років, політичні технологи та консультанти вважають недоцільним робити пріоритетним питання молодіжної політики. Хоча популярними в нашій країні є саме питання пов’язані з молоддю, а саме проблема комерційного навчання, права навчатись за кордоном, можливість брати участь у конкурсних програмах на здобуття стипендії, право першого робочого місця, проблем житла, субсидій, допомоги молодим сім’ям тощо. Всі ці теми є побічно можливим наслідком реалізації тих чи інших декларованих програмних пунктів у сфері соціальної політики, або політики гуманітарної.
ГО «Інститут досліджень соціального капіталу»
Інститут досліджень соціального капіталу 